Історія
Через територію Афганістану проходили старовинні торговельні шляхи, що вели від Середземного та Каспійського морів і Середньої Азії до узбережжя Індійського океану. З давніх-давен через Афганістан йшли численні полчища завойовників, починаючи від Александра Македонського до Надір-шаха (18 ст.).
Афганці вперше згадуються в історичних пам'ятках 982—983 рр. За свідченням арабських і таджицьких учених середніх віків, афганці тоді жили в районі Сулейманових гір, а басейни річок Афганістану населяли в основному таджики. В 11—18 ст. афганські племена заселили сучасний Афганістан і вийшли за його межі до Індії, де заснували султанат з афганською династією Лоді (1451—1526). Наприкінці 17 ст. територія Афганістану була поділена між Іраном (райони Герата і Кандагара) та Індією (райони Кабула і Пешавара).
У 1-й половині 18 ст. в Афганістані остаточно склався феодальний лад, створились прошарки купецтва і знаті. Тодішній занепад Ірану та Індії сприяв визволенню афганців. Повстання племені гільзаїв у 1709 р., очолене Мір-Вейсом, призвело до вигнання іранців з Афганістану, а через кілька років нащадки Мір-Вейса підкорили Центральну і Східну частини Ірану. У 1730 р. Надір-шах витіснив афганців з Ірану і в 1738 р. знову підкорив Афганістан. Після смерті Надір-шаха у 1747 р. ватажок афганського племені Абдалі (згодом названого Дуррані) Ахмад-шах заснував єдину афганську державу. Обраний шахом, Ахмад-шах Дуррані [1747—73] завоював Хорасан, Сінд, Пенджаб, Кашмір та узбецькі землі від Гіндукушу до Аму-Дар'ї. Внаслідок феодальних усобиць у 1818 р. ця держава розпалася на чотири князівства: Кандагар, Герат,Пешавар і Кабул.
Правитель Кабулу, найсильнішого з них в економічному та військовому відношенні, Дост- Мухаммед у 1826 р. оголосив себе еміром Афганістану. Підкорення Кандагару (1826) і Герату (1856) і завоювання узбецьких ханств Маймене, Андхой та інших було завершенням територіального формування сучасного Афганістану. Процес об'єднання затримувався агресією Англії, яка в 1-й половині 19 ст. завоювала Індію і прагнула загарбати Афганістан та Середню Азію. Перша англо-афганська війна (1838–1842) закінчилась поразкою Англії. В другу війну (1878–1880) Англія захопила Кандагар і Джелалабад і нав'язала Афганістану кабальний Гандамакський договір 1879 р. Народні повстання змусили Англію вивести своє військо, але емір Абдуррахман [1880—1901] погодився на встановлення англійського контролю над зовнішньою політикою. Емір Абдуррахман придушив народний рух, стратив його керівників, вів жорстоку боротьбу з сепаратизмом місцевих ханів. Хоч Абдуррахману і не вдалося об'єднати всі афганські племена, проте його реформи відіграли велику роль у централізації феодальної афганської держави. За його правління формуються прошарки торговельної буржуазії та поміщиків, активізується антианглійський рух молодоафганців, які виступали за повну незалежність країни та проведення внутрішніх реформ. У 1908 р. емір Хабібулла [1901 —19] під тиском феодалів придушив цей рух. Ще більше посилився вплив Англії в Афганістані після поділу в 1907 р. сфер впливу на Сереньому Сході між Англією та Росією, які готувалися до війни з Німеччиною. Під час першої світової війни Афганістан дотримувався нейтралітету.
У 1919 р. емір Хабібулла був убитий. Еміром став його син Аманулла-хан [1919— 29], який проголосив повну незалежність Афганістану. Англія відповіла на цей акт війною, але, зважаючи на зростання напруженості в Індії, змушена була визнати самостійність Афганістану. Його незалежність визнала у травні 1919 р. і Радянська Росія, а 28 лютого 1921 р. підписала договір про дружбу між РСФРР та Афганістаном. Аманулла-хан провів ряд реформ: ліквідував рабство, проголосив рівноправність народностей, розпочав будівництво промислових підприємств, зміцнив армію, реорганізував державний апарат. У 1926 р. Аманулла-хан проголосив себе падишахом, а в 1929 р. внаслідок інспірованого Англією повстання зрікся влади. Еміром став англійський ставленик — таджик Баче-і-Сакао під іменем Хабібулли, який скасував усі реформи Аманулли, але того ж року його скинув Надір-шах, дядько Аманулли-хана. Надір-шах за проанглійську орієнтацію в галузі зовнішньої політики був убитий амануллістами. У 1933 р. падишахом Афганістану став син Надір-шаха Мухаммед Загір-шах.
Під час другої світової війни Афганістан дотримувався нейтралітету. У 1946 р. був прийнятий до членів ООН.
Політичні партії та профспілки в Афганістані в середині ХХ ст. фактично не існували. У 1958 р. в країні видавалося близько 50 газет і журналів; з них найзначніші кабульські газети «Аніс» та «Іслах».
В 1963 р. встановлена конституційна монархія.
17 липня 1973 р. монархію було ліквідовано і встановлено республіканський режим. Країна почала називатися Республікою Афганістан.
27 квітня 1978 р. після так званої «квітневої революції» до влади прийшла Народно-демократична партія Афганістану (НДПА), яка обрала своєю ідеологічною основою науковий соціалізм. 30 квітня 1978 р. країну було проголошено Демократичною Республікою Афганістан (ДРА). Вся повнота влади в країні перейшла до рук Революційної ради, 1 травня був сформований уряд на чолі з Н. М. Таракі. ЧинністьКонституції від 14 лютого 1977 р. було скасовано.
Однак «квітнева революція» призвела до нової боротьби за владу — громадянської війни. 16 вересня 1979 р. Н. М. Таракі убитий змовниками на чолі з Х.Аміном. 27 грудня 1979 р. в країну були введені радянські війська з метою надання підтримки уряду НДПА. 28 грудня 1979 р. Х.Амін вбитий, державним і партійним лідером став Бабрак Кармаль.
13 квітня 1980 р. ухвалено тимчасову Конституцію під назвою «Основні принципи ДРА», яка діяла до квітня 1985 р. 4 травня 1986 р. Бабрака Кармаля на посаді генерального секретаря ЦК НДПА змінив М. Наджибула. 30 листопада 1987 р. ухвалено постійну Конституцію, згідно з якою країна знову почала називатися Республіка Афганістан (РА). Наджибулла склав повноваження 16 квітня 1992 р., коли Кабул був оточений моджахедами.
Після захоплення Кабулу групами моджахедів 25 квітня 1992 р. у столиці почалися безладдя. Мирна угода, підписана Раббані і лідером моджахедів Гілбуддіном Хекматіяром у 1993 р.
